Мене звати Лєна Вульф. Я походжу від німців з Російської імперії. Я народилася в Латвії, а виросла у Казахстані та Німеччині. Я також жила у Новій Зеландії, а зараз перебуваю вдома, в Лондоні, в Великобританії. Я ідентифікую себе німкою з Казахстану або казахо-німкою.
Казахстан був моєю першою домівкою. Я з любов'ю згадую своє дитинство у Середній Азії: як я їла бешбармак, плов, кімчі та пельмені; своїх друзів - казахів, узбеків, корейців, росіян, татар, українців, поляків та багатьох інших. Це був, ніби, калейдоскоп культур, мов і смаків.
Я ніколи не задавалася питанням, чому ми живемо в Казахстані, поки бабуся Емілія не почала розповідати мені «на добраніч» історії про їхню депортацію, ГУЛАГи та спецпоселення. Це були мої перші справжні історії-жахи.
Лише тоді я зрозуміла, що більшість дітей у моїй школі такі ж, як я. Це були діти чи онуки депортованих - людей, яких Сталін покарав примусовим переселенням у віддалені місця. Так само, як моя сім’я, вони або не мали права, або не мали куди повернутися.
Питання ідентичності завжди було складним для мене. Хоча в Казахстані мене називали «німкою», я стала «росіянкою», в той час, коли ми іммігрували до Німеччини, незважаючи на те, що я ніколи не жила у Росії. Решта світу ніколи не чула про німців з Казахстану чи Російської імперії, тому мені стало важко пояснити, хто я насправді.
Ця книга про історію німців із Російської імперії, однак, на більш особистому рівні - це історія про пошук ідентичності та про те, як психологічна травма та змушене переміщення впливають більше, ніж на одне покоління.
«Найефективніший спосіб знищити людей — це заперечити та знищити їх власне розуміння своєї історії».
- Джордж Орвелл
Мир Вашому Дому - це графічний роман про історію мільйонів людей у Радянському Союзі, які за часи Сталіна були депортовані через їх етничне походження. Моя родина була однією з них.
Історія моєї родини починається з часів Катерини Великої, імператриці Російської імперії. Вона сама, маючи німецьке коріння, видала маніфест у 1763 році, в якому запросила людей з усієї Європи приїхати й оселитися на російській землі. Мої предки скористалися цією нагодою і виїхали з німецької землі 18 століття, яка була розірвана війною, щоб почати нове життя в Російській імперії, де землі було вдосталь.
На початку Другої Світової Війни моя сім’я займалася сільським господарством і жила на цій землі вже понад 170 років. Вони були радянськими громадянами, однак у серпні 1941 року Сталін видав наказ про депортацію всіх осіб німецького походження - чоловіків, жінок, дітей, літніх людей звинуватили у шпигунстві.
Протягом кількох місяців було депортовано майже 1 мільйон людей. Багато хто не витримав транспортування. Після депортацій, ГУЛАГів та спецпоселень, кожен третій депортований вмирав.
Мою історію розповідають три головні героїні - три жінки. У першій книзі ми зустрічаємо Лєну, яка живе в Лондоні. Вона намагається жити нормальним життям, однак історія її сім’ї лягає на неї важким тягарем.
Друга героїня - це Лєнина бабуся, Емілія, з Казахстану. Вона постає перед нами маленькою та гордою жінкою, яка не боїться переслідувань, оскільки вона все це вже пережила. Бабуся Емілія пече німецькі торти та організовує підпільні католицькі служби для своїх літніх друзів у країні, де релігія заборонена.
У другій книзі ми зустрічаємося з третьою героїнею - бабусею Жозефіною. Вона живе в Німеччині і розповідає нам свою історію депортацій і ГУЛАГів. Бабуся Жозефіна пережила два ГУЛАГи, в одному з яких її засудили на 20 років на Воркуті - жорстокого табору за кілька сотень кілометрів на північ від полярного кола. У будь-який візит Лєни до бабусі, Жозефіна вітає Олену словами «Привіт, як справи?» десятьма різними мовами, які вона вивчила завдяки іншим жінкам, яких зустрічала в ГУЛАГу.
Мета цієї книги — підвищити обізнаність про історію німців з Російської імперії. Десятиліттями про німців-росіян мовчали, оскільки розмова про це могла привести до арешту або чогось навіть гіршого. Пізніше не говорити про це стало звичкою. «Рух вперед, забуття та інтеграція» стало нашим девізом у Німеччині, але не знати нашої історії означає також не знати, хто ми є. Як ми можемо відчувати себе спокійно на землі та дивитися в майбутнє, якщо ми не знаємо, звідки ми прийшли? Давайте пам’ятати хто ми є!
Робота в процесі
Funded by the Federal Government Commissioner for Culture and Media
Музей російсько-німецької культури
